Співробітництво за Програмою Україна-НАТО повинно сприяти формуванню неупередженого ставлення українського суспільства до діяльності НАТО, забезпеченню обопільної обізнаності та поширенню достовірної інформації про цілі співробітництва України з Альянсом та його здобутки. Громадська думка в Україні щодо оцінок Північноатлантичного альянсу відрізняється від аналогічних показників у країнах Центрально-східної Європи та Балтії.

В цілому ж ставлення населення країни до вступу України в НАТО у 2004 році розподілялось наступним чином [2]:

• "підтримую безумовно” – 21,4 %;
• "підтримую з побоюванням” – 30,7 %;
• "мені це не цікаво” – 17,0 %;
• "не підтримую” – 24,5 %;
• "категорично не підтримую” – 5,4 %;
• "не має відповіді” – 1,0 %.

Розподіл громадської думки в Україні, стосовно інтеграції до НАТО, відображає загальні тенденції і рівень обізнаності суспільства. Майже кожний п’ятий громадянин України підтримує вибраний курс, а кожний третій підтримує його із застереженням.

Процеси, що спрямовані на євроатлантичну інтеграцію у колишніх постсоціалістичних країнах Європи, поступово змінюють суспільну думку в Україні, змінюють стратегічне бачення системи національних інтересів і цінностей, спонукають до необхідності перегляду існуючої системи національної безпеки і входження до нових систем колективної безпеки. Можливі економічні та соціальні наслідки інтеграції України до військово-політичних структур НАТО завжди будуть актуальною темою досліджень як для урядових, так і для громадських організацій країни.

У цьому аспекті важливої значимості набувають проблеми освітньої спрямованості.

З метою узагальнення досвіду і результатів попередніх проектів та завдань Цільового плану Україна-НАТО, сприянню активізації методів і форм співпраці щодо Євроатлантичної інтеграції України в освітній сфері, протягом 2004 року була проведена низка міжнародних семінарів за темою: "Освітні аспекти реалізації Цільового плану Україна-НАТО в 2004 році в структурах сектору безпеки держави”. Організаторами цього міжнародного проекту виступали: Атлантична Рада України, Міжнародний центр перспективних досліджень, Центр інформації і документації НАТО в Україні, за підтримки Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції при Президенті України, Ради Національної безпеки і оборони України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної прикордонної служби України, Офісу зв’язку НАТО в Україні, Женевського центру демократичного контролю, дипломатичних місій країн-членів НАТО в Україні. Мета проекту полягала в переході від інформаційних і дискусійних семінарів до визначення системи тематичних, орієнтованих на конкретну аудиторію практичних заходів, з подальшою трансформацією їх у рекомендації і пропозиції для вироблення і прийняття управлінських рішень. Однією з практичних цілей проекту було також визначення нових шляхів об’єднання зусиль складових Воєнної організації та правоохоронних органів держави щодо спільних дій.

Запропонований проект в рамках Цільового плану Україна–НАТО на 2004 рік мав забезпечити реалізацію наступних завдань:

• підвищення рівня інформованості суспільства щодо ролі та місця НАТО в системі колективної безпеки;
• забезпечення інформування суспільства стосовно обсягу та якості виконання заходів Державної програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки;
• розроблення пропозицій щодо включення до навчальних програм вищих військових навчальних закладів курсу з питань історії, структури та діяльності НАТО на сучасному етапі;
• обговорення чинної нормативно-правової бази, яка стосується стратегічно планування в державі та системи розробки оборонних програм, шляхи їх адаптації до стандартів НАТО.

За проектом міжнародні семінари проводилися у регіонах України на базі: Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ України (м. Дніпропетровськ), Львівського військового інституту "Львівська Політехніка” (м. Львів), Одеського інституту Сухопутних військ Збройних Сил України (м. Одеса), Харківського інституту внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України (м. Харків) та Севастопольського Військово-Морському інституту (м. Севастополь) із широким залученням представників навчальних закладів, регіональних і державних громадських організацій, засобів масової інформації та дипломатичних місій країн-членів НАТО. При проведенні зазначених заходів розглядались наступні питання:

• введення до курсу НАТО;
• міжнародне безпекове середовище: стратегічна перспектива;
• НАТО – напрямки діяльності: структура та процес прийняття рішень;
• воєнна структура НАТО, процес прийняття рішень, цивільно-військове співробітництво;
• стандартизація в НАТО: досвід та завдання щодо досягнення сумісності та взаємодії;
• управління кризовими ситуаціями;
• НАТО в світі, що змінюється;
• геополітичні пріоритети НАТО;
• демократичне управління реформою сектору безпеки;
• менеджмент та стосунки з громадськістю;
• співробітництво Україна – НАТО: досвід та перспективи;
• стратегічне та оборонне планування;
• програма Партнерство заради миру НАТО;
• досвід нових країн-членів НАТО.

Сьогодні можна сказати, що відносини Україна-НАТО мають свою власну історію. Реалізація стратегічної мети України щодо входження до системи колективної безпеки проходить паралельно як у воєнно-політичному так і соціально-економічному напрямах, на цьому ґрунтується наша політика у відносинах з країнами Європи та НАТО. Україна усвідомлює, що на даному етапі розвитку суспільства загроза широкомасштабної збройної агресії відсутня, але майбутнє України – в системі колективної безпеки. Сьогодні проблематично в повній мірі виконати конституційні завдання щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності кордонів країни [1] спираючись тільки на власні сили. Вивчення і використання досвіду країн Центральної та Східної Європи надасть можливість уникнути помилок в трансформації сектору безпеки і оборони, у тому числі в адаптації системи освіти та навчання до стандартів НАТО.

Реформаторський досвід країн, що належали до колишнього СРСР та Варшавського блоку, має багато спільного і, разом із цим, тільки їм притаманних національних особливостей у перебудові сектору безпеки і оборони, особливо збройних сил.

Окремої уваги заслуговує впровадження нових підходів у реформуванні системи воєнної освіти у Збройних силах Угорщини.

У 1991 році Угорщина не мала достатньої інформації про навчальні курси за кордоном, умови та вимоги до кандидатів; не існувало установ, на які на професійному рівні покладались би вирішення цих завдань; практичний досвід та спеціалізація відібраних кандидатів не співпадали з їх мовними навичками; навчання на мовних курсах в США, Німеччині та Канаді розглядалось як механічний спосіб збільшення кількості кандидатів. З впровадженням Міжнародної програми з військової освіти та навчання (International Military Education and Training), Департамент освіти та науки Міністерства оборони розробив навчальну програму, яка щорічно затверджувалась і визначала освітні та навчальні можливості кожного навчального закладу, вимоги до потенційних кандидатів: стать, вік, військове звання та рівень володіння іноземною мовою. Кандидати складали іспити з трьох тематичних частин: мовне тестування, медичний огляд та перевірка навичок роботи на ПЕОМ [3].

У 1995 році наказом начальника Оборонного штабу № 60 було визначено низку завдань, які передбачали отримання та опрацювання документів по стандартизації та документації, статутів, інформації щодо підготовки миротворчих сил, системи стратегічного планування, вивчення топографічних карт, принципів НАТО щодо ведення бойових дій, діяльності органів управління, процесу прийняття рішень та інше.

В 1997 році в Інституті досліджень іноземних мов Національного оборонного університету були впроваджені іспити за вимогами керівних документів серії STANAG (STANAG - Угода по стандартизації, ратифікована у 1976 році країнами НАТО. Рівень володіння та знання мови оцінюється згідно з стандартними нормами - STANAG 6001). З того часу, більш ніж 100 кандидатів пройшли атестацію відповідно до вимог мовного стандарту.

В 1998 році Головним управлінням кадрової політики Оборонного штабу була впроваджена нова система підготовки кадрів, спрямована на створення резерву НАТО. На сьогодні основний резерв становить майже 250 військовослужбовців.

З метою підготовки викладачів з урахуванням всіх процедур, що передбачаються в органах управління країн-членів НАТО, а не тільки за мовною програмою, з 1999 року розпочата їх підготовка на курсах у Європейському Центрі досліджень безпеки імені Джорджа Маршалла, в Школі НАТО в Обераммергау (Німеччина), в Оборонному коледжі НАТО у Римі (Італія) та інших міжнародних закладах. У 2001 році в Угорщині нараховувалося вже до 22 регіональних центрів мовної підготовки.

З 1999 року, саме за такими позитивними вимогами офіцерський та сержантський склад розпочав регулярне навчання на курсах НАТО. Навчання здійснюється на створених ще у 1995 році мовних 3-х місячних курсах англійської, французької та німецької мов та курсах авіаційної оперативної обстановки, курсах міжнародної політики безпеки.

Здобутки національних Збройних сил Угорщини в освітній сфері, стали тією основою, яка забезпечила відповідну підготовку кадрів для реалізації завдань інтеграції до Північноатлантичного союзу.

Важливим є досвід Республіки Польщі щодо реформування системи навчальних військових закладів в процесі підготовки і приєднання країни до НАТО. Метою реформування системи військової освіти було її приведення у відповідність до вимог загальнодержавної системи освіти, з урахуванням поглядів на підготовку кадрів в країнах НАТО.

З огляду на це сформовані обов’язкові вимоги до освітнього рівня офіцерських кадрів:

• для призначення на перші офіцерські посади необхідно закінчити навчальний заклад та отримати відповідну цивільну освіту (інженерну, базову), обов’язкове направлення:
  • на командне-штабне навчання в Академії національної оборони або на отримання магістерської освіти у Воєнно-технічній академії, Академії ВМС, а також до цивільних навчальних закладів - по закінченню терміну перебування у військовому званні "капітан” на командній посаді;
  • на курси командирів батальйонів офіцерів, які плануються до призначення на ці посади;
  • на курси оперативно-стратегічного рівня або навчальні заклади післядипломної освіти як в країні, так і за кордоном, а також у цивільні навчальні заклади офіцерів, які плануються до призначення на посади керівників відділів із посадовою категорією "полковник”;
  • на курси оборонної політики офіцерів, які плануються до призначення на генеральські посади;
• реформування структури вищих офіцерських шкіл та шкіл хорунжих з метою усунення невідповідності існуючої системи навчання перспективним вимогам впровадження у Збройних силах тільки двох посадових категорій – офіцерів і професійних підофіцерів;
• підготовка кандидатів на підофіцерські посади у підофіцерських школах на засадах, що навчання у цих школах є необхідною умовою для проходження служби на професійних засадах, як контрактна служба;
• створення умов до впровадження у Національній академії оборони напрямків навчання, що визначені у листі Головної ради вищого навчання;
• впровадження у Воєнно-технічній академії та Академії ВМС в основному системи чотирьохрічного навчання для професійних військовослужбовців;
• перетворення Воєнно-технічної академії у цивільно-військовий навчальний заклад;
• перетворення Воєнно-медичної академії у Відділ військової медицини Лодзьського університету та пристосування його до виконання функцій Навчального центру медичної служби;
• інтеграція трьох вищих офіцерських шкіл (Вроцлав, Познань, Торунь) у вищу офіцерську школу Сухопутних військ із дислокацією у м. Вроцлав, у який буде надаватись вища освіта та здійснюватись підготовка кандидатів на професійну військову службу;
• значне скорочення навчальних відділів у цивільних закладах, які готували кандидатів для професійної військової служби;
• проведення глибоких змін у навчальних центрах і корегування їх кількості.

Закладені напрями трансформації національних Збройних сил з одночасним скороченням чисельності особового складу, реформуванням організаційно-штатної та функціональної структури, у поєднанні з чітким баченням стратегічної перспективи, надали можливість виконати поставленні завдання політичним керівництвом країни і забезпечити створення інтегрованих до системи колективної безпеки НАТО національних Збройних сил.

Одним з головних важелів, що безпосередньо спонукав до перегляду системи військової освіти, було створення у 1997 році литовсько-польського батальйону, основним завданням якого є участь у миротворчих місіях, гуманітарних та рятівних акціях в рамках ООН, ОБСЄ або НАТО.

Черговими щаблями, які вимагали від керівництва Республіки Польщі певних змін в системі військової освіти, стало формування у 1999 році Багатонаціонального корпусу "Північ-Схід” (до складу входять датська, німецька та польська дивізії), у 1998 році Польсько-Українського батальйону миротворчих сил, у 2001 році Польсько-Словацько-Чеської бригади.

Посади командирів, заступників, начальників штабів займають представники країн-учасниць на принципах ротації. Створення таких військових формувань, стало прикладом інтенсифікації і впровадження передових технологій мовної підготовки та адаптації офіцерського складу до принципів і штабних процедур країн НАТО.

За своєю структурою ці військові організми відповідають вимогам Північноатлантичного союзу та спроможні приймати участь в операціях під керівництвом НАТО та ЄС.

Заслуговує уваги висока оцінка як міжнародними миротворчими організаціями, що відповідають за місії, так і керівництвом інших країн, участі Війська Польського у миротворчих місіях. Здобуття таких результатів стало наслідком цілеспрямованої діяльності реформування військової освіти та підготовки офіцерів Війська Польського за міжнародними стандартами європейської безпеки.

Реформаторський досвід Болгарської Республіки та Румунії може слугувати прикладами вдалого вирішення цієї проблеми.

Створення і впровадження "Комплексної системи управління оборонними ресурсами” [4] (КСУОР)(Integrated Defence Resources Management System) було ключовим елементом структурних змін у Збройних силах Болгарії і полягало у формуванні, розподілі і виконанні бюджету. Впровадження КСУОР є визначним досягненням і внеском у забезпечення прозорості оборонної сфери. Але, разом з цим, воєнно-політичне керівництво країни отримало низку "уроків”, які підлягають ретельному вивченню та аналізу, насамперед це:

• трансформація сектору безпеки і оборони повинна ґрунтуватись на єдиному розумінні політиками і суспільством основних положень стратегії та політики національної безпеки;
• збереження темпів трансформації залежить від професійних якостей та досвідченості відповідних керівників;
• реформа не можлива без визначення та впровадження нової системи одержання професійних знань та практичних навичок;
• трансформування сектора безпеки і оборони неможливе без створення та невпинного розвитку нормативно-правової бази; визначення складових структур сектору безпеки, обґрунтування необхідності, ролі і місії кожної складової;
• необхідність забезпечення підтримки позитивної мотивації серед військового та цивільного прошарку суспільства в усій оборонній галузі;
• прозорість реформ оборонної сфери вимагає впровадження оперативної системи інформування суспільства про результати реформування і функціонування "нової моделі” та системи всебічної підзвітності структур сектору безпеки і оборони державним органам влади та громадськості.

В процесі підготовки та впровадження КСУОР у структурах безпеки і оборони викликало необхідність вивчення основ системи стратегічного планування, яка реалізована в діяльності воєнно-політичного керівництва багатьох країн НАТО. Це вимагало певної мовної та фахової підготовки як від військовослужбовців стратегічних і оперативних ланок управління, так і від цивільного персоналу. Підготовка спеціалістів здійснювалась на основі двосторонніх угод у 1997-2000 та 2003-2004 роках в рамках Плану дій підготовки до членства в НАТО. В подальшому це надало можливість привести систему стратегічного (оборонного) планування у сувору відповідність до процедур і стандартів НАТО, визначити головні напрями реформування військової освіти, які забезпечували кадрову підтримку досягнення стратегічних результатів.

Реформаторський досвід Румунії має багато спільного з Болгарією. Обидві країни у першій половині 1990-х років скоротили чисельність збройних сил, але успадкували застарілу структуру збройних сил, їх функціональне призначення та систему підготовки кадрів. В першу чергу це стосувалось освітнього аспекту, що був значним тягарем на той час в спробах трансформувати національні збройні сили в короткий час і з мінімальними витратами. Воєнно-політичне керівництво визначило реальні обриси перспектив членства в НАТО. Але вже перший етап (1999-2000 роки) підготовки до членства в НАТО, на відміну від Болгарії, виявив суттєві недоліки: нереальність планів, невідповідність цілей ресурсам, відсутність координації між складовими сектору безпеки і оборони. Це сталося в наслідок відсутності підготовлених фахівців з оборонного планування та зволікання щодо прийняття відповідних політичних рішень керівництвом країни. Тільки з впровадженням системи стратегічного планування, більш масштабного залучення військовослужбовців Збройних сил Румунії в освітні програми НАТО та в заходи програми "Партнерство заради миру” забезпечили реалізацію стратегічних політичних планів щодо членства в НАТО.

Безпосередня близькість Румунії та Болгарії до регіону з конфліктною, нестабільною ситуацією, реальні стан збройних сил та можливості національної економіки створювали умови для більш рішучої діяльності політичного керівництва щодо підготовки національних Збройних сил до інтеграції в систему колективної безпеки.

Дещо інше становище Словаччини, але і вона зіткнулася з аналогічними, як у Румунії та Болгарії проблемами реформування сектору безпеки та оборони, зокрема військової освіти [4].

На підставі рішення Міністра оборони був утворений Керівний комітет, який керував п’ятьма робочими групами до складу яких входили радники США, Великобританії, Німеччини та Франції. За результатами роботи були визначені стратегічні завдання:

• оновити та доповнити Воєнну стратегію Словацької Республіки;
• розробити концепцію розвитку і функціональну структуру Збройних сил та інші цілі, які мали бути викладені у документі "Збройні сили Словацької Республіки – модель 2010”;
• розробити конкретний Довгостроковий план структури та розвитку Збройних сил Словацької Республіки, в якому передбачалось і нова організаційно-штатна структура Міністерства оборони Словаччини.

Одночасно впроваджувалася система стратегічного планування, було розроблено систему оцінок співвідношення можливостей та ризиків, що надало в подальшому можливість здійснити планування заходів з протидії найбільш імовірним загрозам у регіональному вимірі. Ухвалення національним Парламентом документу "Збройні сили Словацької Республіки – модель 2010” стало черговим етапом роботи Міністерства оборони. Досягнення стратегічної мети забезпечувалося:

належною кадровою підтримкою системи стратегічного планування в країні;

впровадженням системи стратегічного планування в секторі безпеки і оборони країни;

своєчасною, повноцінною практичною допомогою країн Альянсу у підготовці фахівців та впроваджені новітніх технологій в системі освіти.

Прикладом реалізації освітніх проектів може бути проведення Літньої академії з 30 червня по 3 липня 2004 року, що організовувалась Центром інформації та документації НАТО в Україні спільно Таврійським національним університетом та проходили в Сімферополі. У заході взяли участь понад шістдесят студентів факультету міжнародних відносин та молодих представників різних політичних партій, соціальних груп населення з усіх регіонів України. На семінарах обговорювались ключові питання безпеки та підсумки Стамбульського саміту. Завдяки встановленому щоденному відеозв’язку з Брюсселем учасники мали можливість поставити свої запитання безпосередньо посадовцям штаб-квартири НАТО. Обговорення торкнулося викликів в галузі безпеки у ХХІ столітті та ролі НАТО у протистоянні їм, а також процесів співпраці між Україною та НАТО, процесу євроатлантичної інтеграції України. Цей захід став продовженням першої успішної Зимової академії НАТО, яка проходила у Львові у березні цього року.

На сучасному етапі розвитку інформаційних технологій важливе значення набувають дистанційні курси навчання, одним з таких напрямків є Програма розширення доступу та навчання в Інтернет(ІАТР- Іnternet Access and Training Program). Програма розширення доступу та навчання в Інтернет – це проект Бюро в справах освіти та культури (ЕСА) Державного департаменту США, який фінансується в рамках Акту на підтримку свободи. Керівництво проектом ІАТР здійснюється Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX). Мета реалізації ІАТР полягає у сприянні розвитку співробітництва у суспільстві. ІАТР надає можливість отримати безкоштовний та вільний доступ до інформаційних ресурсів Інтернет. В Україні ІАТР представлений мережею центрів, через які випускники ЕСА мають вільний доступ до Інтернету та навчальних програм.

Наступним важливим напрямом реалізації освітніх аспектів Україна-НАТО є внесення змін і доповнень до навчальних програм військової освіти. Мовна підготовка, яка при існуючій організації забезпечує досить якісне навчання військовослужбовців, це ще не все. Освітні програми, зокрема, повинні передбачати вивчення досвіду спільних миротворчих операцій для використання при підготовці миротворчого контингенту, вивчення досвіду планування та створення високопрофесійного резерву тощо. Вирішення цієї проблеми пропонується реалізувати впровадженням нових інформаційних технологій, за єдиною методологією на всіх етапах підготовки шляхом:

• або внесення відповідних коректив в діючі програми вищих навчальних військових закладів, для забезпечення вивчення вимог та правил роботи у відповідних ланках управління, застосування засобів зв’язку і інформаційного забезпечення, планування та проведення спільних військових операцій, ведення бойових дій;
• або розробки та впровадження в навчальний процес курсу практичного навчання діям посадових осіб відповідних ланок управління в процесах планування та реалізації заходів плану.

При цьому, якщо ми вибираємо перший варіант, то виникає потреба у доповненні існуючих навчальних програм, якщо другий варіант, то необхідно впроваджувати новий навчальний курс за рахунок годин інших навчальних програм і курсів.

Окремої уваги заслуговує розгляд дистанційного навчання військовослужбовців миротворчих підрозділів [5]. Створені курси дистанційного навчання для миротворчих сил поділені на відповідні етапи:

• методологічний;
• інформаційний;
• статистичний;
• динамічний;
• контрольний;
• комбінований.

Кожен з етапів забезпечує впровадження окремих курсів, які призначені для використання на всіх етапах підготовки миротворчих контингентів і повинні забезпечити як підготовку військовослужбовців для здійснення штабних і управлінських заходів, так і проведення сумісних тактичних дій.

Цілком вірогідно, що вивчення та засвоєння відповідних навчальних курсів потребує мовної підготовки. Застосування новітніх технологій вивчення іноземних мов доцільно впроваджувати на всіх стадіях військової освіти. При цьому в Україні існує особиста, адаптована система навчання військовослужбовців. Особливу увагу заслуговує система вивчення мов на Курсах офіцерів багатонаціональних штабів Національної академії оборони України. Підготовка офіцерів тактичної, оперативної і стратегічної ланок управління насамперед забезпечує практичні навички згідно СТАНАГу 6001.

Реалізація освітніх аспектів Цільового плану Україна-НАТО в структурах сектору безпеки держави надасть можливість підготувати громадську думку в країні щодо завдань, форм та методів діяльності НАТО в системі колективної безпеки.

Станом на липень 2004 року, починаючи з 1992 року, навчання за кордоном пройшли 1063 військовослужбовця Збройних Сил України, з них: фахову підготовку – 492 офіцера (за інтегрованої схемою підготовки – 33 офіцера);
мовну підготовку – 571 офіцер.

Із них:

призначено на вищі посади – 408 офіцерів;
прийняли участь у миротворчих операціях – 201 офіцер;
проходять військову службу у структурних підрозділах Міністерства оброни України, Генерального штабу Збройних Сил та частинах безпосереднього підпорядкування – 158 офіцерів;
проходять службу в частинах ОСШР – 61 офіцер.

Зазначені вище факти свідчать, що в Україні вже є певні здобутки та досвід вирішення проблем мовної та професійної підготовки військовослужбовців. Подальше розгортання системи інтегрованої освіти, участь у спільних миротворчих операціях військовослужбовців, активізує процес адаптації та наближення до військових стандартів НАТО Збройних Сил України.

Застосування системного підходу, як одного із найбільш привабливого і доцільного способу формування громадської думки щодо інтеграції України до НАТО, надасть можливість вирішити питання політичної спрямованості європейського вибору України, що в свою чергу приведе до кардинальних політичних та економічних змін в державі, забезпечить створення та розвиток демократичного суспільства.

Начальник управління оборонної політики – заступник директора
Департаменту стратегічного планування Міністерства оборони України 
полковник ПЛЕСКУН М.І.

Начальник відділу стратегічного моніторингу і моделювання
управління оборонної політики Департаменту стратегічного планування
Міністерства оборони України
полковник АППОЛОНОВ О.О.